ЗЕЛЬМАН ВАКСМАН

Posted on Posted in Вінничани в контексті історії України

Анотація. У даній пошуковій роботі розглянуто, що Зельман Ваксман – явище унікальне, неповторне. Продемонстровано на прикладах маловідомі факти з життя вченого, показано перспективи того, що Зельман Ваксман вніс великий вклад не тільки в минуле і теперішнє нашого народу, а й прийдешніх поколінь.

В процесі роботи зроблені висновки щодо значимості видатного вченого,  лауреата Нобелівської премії, Зельмана Ваксмана та його вклад у світову медицину та у розвиток суспільства в цілому.

ВСТУП

Україна — держава, здавна відома як інтелектуальне та духовне джерело Європи і світу. Українська земля є батьківщиною багатьох визначних учених і культурних діячів, що зробили неоціненний внесок у розвиток світової науки й культури. Тут народжувалися та втілювалися в життя геніальні ідеї й новітні технології, вона збагатила всесвітню скарбницю філософської думки, богослов’я, мистецтва, літератури й науки. Багато вчених з українським походженням стали відомими не тільки в Україні,а й у світі. Чужі народи воліли мати у своєму національному пантеоні знаменитих українців, заперечуючи при цьому їхній український родовід.

Єдиним вихідцем з України, внесеним до списку 100 найвидатніших людей світу, є Зельман Абрахам Ваксман, уродженець с. Нові Прилуки Липовецького району, що на Вінничині. Чим же прославилася людина, ім’я якої відоме, на жаль, дуже незначній кількості українців? Це славетний учений-мікробіолог, автор першого протитуберкульозного препарату — стрептоміцину, лауреат Нобелівської премії, засновник нової науки — мікробіології ґрунту, почесний доктор багатьох відомих університетів світу.

Нам слід пам’ятати і таке: сьогодні Україна прагне ввійти у світове співтовариство, і тому слід якомога ефективніше демонструвати не лише самобутню культуру (пісню, танок), але й досягнення в різноманітних галузях науки і техніки, фундаментальних дослідженнях, розповідати світові про світочів української науки в царині природознавства, котрі спричинилися до вагомих здобутків земної цивілізації.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Зельман Абрахам Ваксман – видатний світовий вчений, виходець з українського села Нова Прилука. Він прожив гідне, альтруїстичне життя, є гордістю не однієї країни та 01народу. Вчений був людиною простою та окрім науки дуже любив власну сім’ю, багато вільного часу приділяв праці в саду, експериментам з вирощування орхідей та виробництву домашнього вина. Про працю свого життя Ваксман писав у книзі “Моє життя з мікробами”: “Я присвятив своє життя вивченню мікробів, цих безмежно малих форм життя, які грають таку важливу роль в житті людини, тварин та рослин. Коли я вперше дізнався про існування мікробів, я сказав собі: “Я маю присвятити їм своє життя”. Вони були цікавими для мене, приваблювали мене. Коли я роздивлявся під мікроскопом бактерій, що рухались, коли я бачив, як цвілеві волокна та актиноміцети торкаються цих бактерій, коли я спостерігав, як найпростіші поглинають бактерії або не зачіпають їх, я не міг не дивуватись природою”.

Зельман Соломон Ваксман виріс у країні безкраїх пшеничних полів, що зростали на благодатному чорноземі, й ще будучи дитиною, граючись і не усвідомлюючи того, вчений рухався в напрямку справи усього його життя.

Народився 22 липня 1888 року в містечку Нова Прилука, тоді Бердичівского району Київської губернії (тепер – Липовецький район Вінницької області). Потрібно нагадати, що для євреїв тоді існували «зони осілості», тому й жили вони не в великих містах, а в селах, містечках, де створювали свою інфраструктуру, працювали, звідси виїжджали у світ.

Батьки Ваксмана були дрібними комерсантами: мати Фред (Лондон) Ваксман володіла промтоварним магазином, а батько Яків Ваксман орендував земельну ділянку. Сім’єю управляла мати, і головним чином вона, розуміючи важливість хорошої освіти , привозила синові книги, наймала репетиторів.

Маленький Соломон рано навчився читати і писати. Наділений чудовою памя’ттю, він легко оволодів і єврейською, і українською, і російською, і івритом. До своєї барміцве (13 років) він вже давав уроки, заробляючи 1 рубль (один!) на місяць. Згадуючи про дитинство і юність, Зельман Ваксман зримо описує той чарівний запах українських степів, який забути неможливо. І дерева пам’ятає – квітучі навесні яблуні та сливи, груші та черешні.

У Зельмана Ваксмана була молодша сестра Міріам, яка померла в ранньому дитинстві від дифтерії. Спостерігаючи за тим, як вона вмирала, майбутній вчений вперше в житті зіткнувся з проблемою важливості вчасного впливу лікувального засобу на захворювання та залежність від цього порятунку життя людини. Й оскільки Зельман був єдиною дитиною в сім’ї, яка вижила в важкі часи епохи на зламі століть, батьки робили все для процвітання їхнього сина.

Після закінчення у своєму містечку хедера, після невдалої спроби вступити до гімназії в Житомирі, він вирішив: тільки Одеса може задовольнити його ненаситну тягу до знань. “Жага знань” – ось що рухає його вчинками. Соломон мріяв про Одесу. Нічого, що грошей було обмаль, нічого, що їхав четвертим класом, на верхній полиці, харчуючись одним чаєм.

І ось вона – Одеса його мрії: “Новий світ і нові горизонти відкрилися переді мною. Прекрасний університет і п’ять гімназій. наповнили мене надією на майбутнє “. Ваксману подобалася космополітична атмосфера Одеси, різко відрізнялася від усього того, до чого він звик на Вінниччині. Вчитися він пішов у вечірню школу, де викладали вчителі, які працювали вдень у престижній 5-й гімназії, яка розташовувалася на Гімназійній вулиці.

У своїй книзі Нобелівський лауреат особливо дякує двом викладачам: Кінджі – вчителю російської літератури і Тарнарідері – вчителю математики, фізики та хімії. Ці наставники та інші, згадувані в книзі, були широко освіченими, мислячими людьми, що одержали дипломи в університетах Москви і Західної Європи.

Юний Соломон любив і добре знав російську і світову літературу. Особливо улюбленими були О.Пушкін, Л.Толстой, Ф.Достоєвський, А.Чехов.

Весна 1909 року в Одесі назавжди запам’яталася Соломону Ваксмана. 15 травня сотні юнаків зібралися для здачі випускних іспитів у вечірній школі. Соломон прийшов до фінішу першим. Додому він повернувся героєм. Мати була щаслива, друзі раділи. Тепер залишилася одна нескорена вершина – потрібно було здати екстерном іспити за весь курс гімназії. І знову – робота і навчання, навчання і робота.

Але раптом серйозно захворіла мати. Їй потрібна була операція, і син повіз її до Вінниці. Але там їй нічим не змогли допомогти. Соломон везе її до Києва. Більше двох тижнів – усі дні і всі ночі – він проводить біля ліжка мами.

Останніми словами матері було питання: “Хто тепер тобі допоможе?” Всю ніч він провів у морзі. Плакав. Думав про минуле і майбутнє … І знову, як тоді, коли ховали сестричку, його відвідували думки про недосконалість медицини. Чому ні ліки, ні операція не врятували таку молоду, таку енергійну, таку добру маму? Повернувшись в Прилуку, відсидівши сім днів «шиви», відчув, що залишатися в будинку матері (без неї!) було нестерпно.

І восени 1909 Соломон знову в Одесі. Він не хотів перетворюватися на вічного студента і твердо вирішив, що цей рік стане останнім перед вступом до університету. До цього часу він вже прекрасно знав і латинь, і німецьку, і французьку, етику і психологію, математику та історію, географію. Його феноменальна пам’ять допомагала йому читати напам’ять латинських поетів, Державіна і Ломоносова, Пушкіна і Лермонтова. Ночами не міг відірватися від психологічної прози Достоєвського. Але, ох, як важко було пробитися крізь процентну норму і отримати різні довідки для того, щоб бути допущеним до іспитів. На цей раз тільки 40 із понад 200 осіб були допущені до заключних іспитів, які тривали чотири тижні. Спочатку були письмові іспити з літератури, історії, мов, потім – усні. З 40 претендентів залишилося тільки п’ятеро. І, звичайно, Ваксман був серед них. Успішно склавши екстерном іспити, Соломон Ваксман отримує диплом про закінчення п’ятої Одеської гімназії., по закінченні якої він організував у власному селі школу для бідних, в якій викладав російську та єврейську мови, історію та математику.

Що робити далі? Подавати документи в Одеський університет? «Вступ до російського університету виключався» – пише Ваксман у своїй книзі, прекрасно усвідомлюючи, що відсоткову норму на євреїв йому не здолати. Повертатися додому, де немає матері, – навіщо? “Ким би я міг стати?” – Міркував Ваксман … “Ще одним інтелектуалом без роботи і без притулку? Матері немає … Євреї в Росії живуть в постійному страху … Немає ніякої надії на майбутнє.” Він приймає воістину соломонове рішення: «Залишити Росію назавжди». За допомогою родичів Ваксман зміг виїхати до США.

У 1910 р. Соломон Ваксман вступає до Університету Штату Нью-Джерсі, де його двоюрідний брат мав власну курячу ферму. Ваксман покладався на кузена, який міг сприяти перетворенню майбутнього вченого на американця та його вступу до медичної школи, як той бажав. Декілька перших місяців майбутній нобелівський лауреат провів на фермі, ознайомлюючись з проблемами харчування тварин, компостування навозу та пророщування насіння. Потім, за порадою брата, Ваксман відвідав Раджерський коледж де зустрів російського іммігранта доктора Джейкоба Ліпмана, який переконав його займатися в сільськогосподарському напрямку. Згодом Зельман Ваксман вступив до цього закладу й, навчаючись там протягом чотирьох років, вивчав життедіяльність бактерій у ґрунті. Найбільшу увагу серед мікроорганізмів вчений приділяв плеоморфним ниткоподібним бактеріям – актиноміцетам, дослідження яких стало працею його життя. Протягом не одного десятиріччя він вивчав їхнє виникнення, різноманіття, ролі в ґрунтових процесах, таких, як розкладання рослинних та тваринних решток, формування перегною, взаємодію різноманітних ґрунтових часток. Разом зі своїми студентами та аспірантами Ваксман зрозумів, що майже половина вивчених актиноміцетів мала деяку антагоністичну дію на бактерії та гриби й була спроможна уповільнити ріст інших мікроорганізмів. Він закінчує сільськогосподарський коледж в 1915 році зі ступенем бакалавра в галузі аграрних наук.

У 1916 році Ваксман отримує паспорт громадянина США на ім’я Selman Abraham Waksman та одружується з односельчанкою Деборою Митник, що приїхала з ним до Америки. Дружина стане хорошим другом і помічником, супроводжуючи і підтримуючи його у всіх справах. Згодом у них народився син 0Байрон. В цьому ж році вони переїхали до Берклі, де Ваксман влаштувався аспірантом до Каліфорнійського університету. Перший час вчений вишукував для себе підробітки, щоб заробити достатньо коштів для існування його сім’ї. В липні 1917 року вченому вдалося влаштуватися на додаткову роботу в лабораторію Каттера, яка займалася виробництвом анатоксинів, вакцин та сироваток. Восени 1917 року Зельман Ваксман завершив свої основні дослідження в Каліфорнійському університеті та підготував дисертацію, що мала назву: “Дослідження протеолітичної активності мікроорганізмів ґрунту, зокрема грибів”. Вчений захистив її 22 листопада 1917 року. Вченою президією на захисті цієї роботи були професори Т. Б. Робертсон, І. К. Холл, Дж. Г. Хілденбранд, Ч. Б. Ліпман та інші. У цей день Зельман Ваксман отримав ступінь доктора філософії. Після захисту дисертації вчений майже весь свій час присвячував роботі в приватній лабораторії. Там він займався розробкою та дослідженням нового пептонного середовища, яке використовувалось у виробництві анатоксинів.

За два роки роботи в Каліфорнії в Ваксмана з’явилися нові ідеї для подальшого вивчення мікробіології, і весною 1918 року він повернувся до Раджерсу. Паралельно вчений влаштувався на роботу до лабораторії Текемайн, що в Кліфтоні, де до його обов’язків належало визначення токсичності препаратів (зокрема сальварсану, препарату, відкриття якого колись було проривом в лікуванні сифілісу). Щоденно Ваксман перевіряв кожну порцію хіміопрепарату та контролював методику вирощування грибів й отримання з них ферментів. В цей час він працював п’ять днів на тиждень у промисловій лабораторії й лише один день у Раджерсі. Такий графік роботи вчений мав кожного тижня протягом двох років.

Також з 1918 по 1920 роки Зельман Ваксман займався процесом реорганізації університетської лабораторії. Тоді ж разом із колегами Джоффе та Старкі в лабораторії Ваксмана було відкрито Thiobacillus thiooxidans, яка окислювала сірку. В кінці 1923 року Ваксман з сім’єю вирушив у шестимісячну мандрівку Європою, під час якої відвідав багато місць, університетів, познайомився з багатьма вченими.

Він завітав і до рідного села, де його радо зустріли друзі дитинства, давні знайомі та родичі, проте побачений ним занепад рідної землі неабияк засмутив вченого. Ваксман приїжджав до Нової Прилуки в 1929 та в 1930. Під враженням від поїздки в 1924 році вчений написав працю “Мікробіологія ґрунту: спроба аналізу та синтезу”. 9 серпня 1925 року Зельман Ваксман був призначений адьюнкт-професором Раджерського університету. В 1927 році лабораторію Ваксмана було нарешті остаточно реорганізовано, і були поставлені задачі подальшої роботи. Серед них: взаємодія, симбіоз та антагонізм різних мікроорганізмів, розподіл мікроорганізмів в ґрунті, механізм розкладання мікроорганізмами решток тварин та рослин, проблеми виготовлення компостів, вивчення чорноземів та ін. Поряд з Ваксманом в лабораторії працювали його учні, серед яких Г. Сандон, Р. Дюбо, який під час роботи в Раджерсі відкрив Bacillus brevis та її продукт – тріоцидин, Р. Старкі. В 1926 році Зельман Ваксман закінчив роботу над однією з перших монографій “Принципи мікробіології ґрунту”. Видавці рекомендували скоротити текст праці вдвічі – до 500 сторінок, бо були впевнені, що вона не викличе особливого інтересу в публіки. Та попри прогнози публіцистів, після редагування та першого виходу в світ книга мала не одне перевидання.

В 1927 та в 1930 роках Ваксман брав активну участь у Міжнародних конгресах ґрунтознавців. На першому конгресі він виступав у ролі одного з організаторів події. В 1931 році Зельман Абрахам Ваксман став професором Раджерського університету. У цьому ж році, у співавторстві з Р. Старкі була написана ще одна монографія під назвою “Ґрунт та мікроби”. В той час лабораторія досліджувала проблеми походження, розкладання гумусу в компостах, морях та торф’яниках.

Вваксман 1932 році на прохання Національної туберкульозної асоціації та Національного наукового суспільства вчений розпочав очолювати проект щодо життєдіяльності мікобактерії туберкульозу, в результаті якого дійшов висновку, що вищевказаний не живе довго у воді та ґрунті. Логічним поясненням цьому факту на думку Ваксмана та його студентів було те, що там містяться якісь невідомі мікробні антагоністи, під дією яких мікобактерії гинуть. З 1929 по 1939 роки Ваксман вивчав торф’яні болота в США, мандруючи Європою – торф’яники усіх країн від Швеції до Швейцарії. Вчений довів, що гумус – це частково рослинні та органічні рештки, важливі для підтримання ґрунтових процесів та родючості. З 1925 по 1943 роки Ваксман написав 35 статей на тему гумусу, які видавались в різних журналах у всьому світі, з результуючим написанням книги “Гумус. Походження, хімічний склад та значущість в природі”. В 1938 році вчений відвідав Ізраїль з метою розробки рекомендацій щодо освоєння торф’яників, знайдених у цьому регіоні. Кожного літа з 1931 року по1943 роки Ваксман працював в Океанографічному інституті, вивчаючі бактерії моря. В ці роки лабораторія Зельмана Ваксмана поступово ставала самостійним відділом мікробіології ґрунту з власним бюджетом та студентсько-аспірантським складом. В 1935 році, коли Ваксман із Ліпманом брали участь у третьому Міжнародному конгресі ґрунтознавців, німецькою делегацією було запропоновано провести четвертий конгрес в 1940 році в Берліні. Усі учасники заходу були згодні окрім Ліпмана та Ваксмана, посилаючись на те, що проведення конгресу в Німеччині слугуватиме нацистській пропаганді. Щоб показати свій супротив фашистському та нацистському режимам, Ваксман з 1930 року відмовився від публікацій у журналах Німеччини.

В 1941 році Зельман Ваксман був обраний президентом Товариства американських мікробіологів. В 1942 році він очолив воєнний комітет товариства. В 1943 році в Раджерському університеті була створена кафедра мікробіології, і вчений став її першим завідувачем. Лабораторія Ваксмана розпочала роботу над виділенням антибіотиків в 1939 році. Щоб довести, що актиноміцети можуть продукувати речовини, які пригнічують ріст мікроорганізмів, Ваксману та його групі знадобилося докласти до розвитку ідеї немало зусиль. Треба було виділити з ґрунту тисячі різних мікроорганізмів, культивувати їх на різних субстратах та тестувати здатність цих мікроорганізмів до вироблення речовин, що інгібують ріст інших мікроорганізмів. Спочатку працівники лабораторії досліджували організм, що продукував піоцианазу та піоцианін (всім відомий під назвою Pseudomonas aeruginosa). Це дало можливість Ваксману апробувати методики виділення та очистки активних речовин. Зрозумівши, що ці речовини не можуть бути корисними для боротьби з захворюваннями, група перейшла до вивчення актиноміцетів й у 1940 році відкрила актиноміцин. В результаті співпраці з лабораторією Мерк і Ко були визначені його хімічна природа та механізм дії. Актиноміцин був високоефективним проти великого спектру грамнегативних організмів, стійких до пеніциліну, але був надзвичайно токсичним, тому після проведення деяких досліджень іншими лабораторіями актиноміцин почав використовуватись як цитостатичний препарат. В 1941 році були відкриті клавацин (менш токсичний засіб) та фумігацин (малотоксичний та низькоефективний засіб, виділений з культури Aspergillus fumigatus). В 1942 році з культури Actinomyces lavendure, виділеної Вальтером Кохолейном, був отриманий перший водорозчинний антибіотик – стрептотрицин. Після винайдення стрептотрицину лабораторія Ваксмана обрала напрямок роботи – вивчення антибіотиків. Менше, ніж через півроку, в 1943 році, коли було протестовано багато різних культур актиноміцетів, вчені виявили мікроорганізм, здатний продукувати потрібний за властивостями антибіотик. Цей мікроорганізм був ідентичний до культури мікроорганізмів, яких Ваксман відкрив у 1916 році, що мала назву Actinomyces griseus. Згідно класифікації 1943 року (Ваксман та Хенрісі), назву культури було змінено на Streptomyces griseus, й відповідно антибіотик було названо стрептоміцином. Цей антибіотик мав майже всі бажані якості: був подібний до стрептотрицину за спектром дії та нетоксичний відносно організмів тварин. Вперше про стрептоміцин Ваксман з учнями Шатцом та Бугі розповіли в січні 1944 року в журналі “Експериментальна біологія та медицина” в статті, що мала назву “Стрептоміцин – субстанція, що має антибіотичну активність проти грампозитивних і грамнегативних бактерій”. В одній зі статей, написаних роком пізніше, вони разом з К. Рейлі писали: “Як виявилося, різні штами одно- го й того ж виду бактерій сильно відрізняються за їхньою чутливістю до антибіотику. Це явище має велике значення для використання речовини з хіміотерапевтичною метою, де знання про чутливість конкретного штаму має першорядну важливість. Чутливість різних штамів одного й того ж організму до певного антибіотику може також залежати від морфологічних і фізіологічних характеристик штамів, як це показано для чутливості спороутворюючих і неспороутворюючих штамів Actinomyces griseus до стрептоміцину. Цей антибіотик був обраний через його специфічну здатність пригнічувати ріст грамнегативних та грампозитивних бактерій та через його хіміотерапевтичні можливості”.

9 лютого 1945 року Зельман Ваксман та його учень А. Шатц подали сумісну заяву до Патентного бюро США для отримання патенту на відкриття стрептоміцину. Заявка на патент антибіотику була зроблена згідно договору між компанією Мерк і Ко та Раджерським університетом. У зв’язку з великою потребою в стрептоміцині в світі компанія відмовилась від монопольного права на виробництво антибіотику та передала усі права Дарчому фонду Раджерса. Патент № 2449866, що мав назву “Стрептоміцин та процес його виготовлення, винахідники З. Ваксман та А. Шатц” надійшов з Патентного бюро до фонду 21 вересня 1948 року Проте антибіотик почав застосовуватись раніше, ніж був офіційно запатентований. Перше клінічне випробування було проведено на базі туберкульозного санаторію Мінеральних джерел, що в Міннесоті, в листопаді 1945 року лікарями Хіншоу та Пфутцем, а 12 травня 1945 року відбулося перше його успішне застосування. В 1946 році в зв’язку з тим, що препарат почав широко застосовуватись по всьому світі, його почали виробляти в багатьох країнах. Доступність також проявлялась в невеликій ціні на стрептоміцин. Після впровадження в практику застосування антибіотику Ваксман розпочав серію мандрівок по всьому світу, де спостерігав за процесом лікування. Скрізь його зустрічали багато вдячних пацієнтів, яким винахід вченого врятував життя. Про дієвість винаходу лабораторії Ваксмана свідчили не тільки листи вдячності від тих, хто одужав, а й статистика. Так, зокрема, в Сполучених Штатах Америки, де стрептоміцин був найдоступнішим внаслідок територі- ального розташування першовиробника препарату – компанії Мерк і Ко, смертність від туберкульозу значно зменшилась. В порівнянні з дострептоміциновим 1944 роком, коли вона становила 42,9 осіб на 100000 населен- ня, після початку застосування антибіотику в повсяк- денній практиці, в 1947 році смертність зменшилась до 33,5 на 100000 населення, а ще через три роки, в 1950 – до 22,2. Подібні дані можемо спостерігати в різних країнах. Так, смертність в індійських містах зменшувалась за таким же принципом, що можна побачити на прикладі Делі, де в 1941 році вона становила 132 особи на 100000 населення, а в 1950 – 36. Також позитивну відсоткову динаміку можна побачити в Гонконгу – з 1947 по 1952 роки смертність зменшилася на 14,22 % (з 38,33 % до 24,11 %). В Англії ці показники становили 50,6; 43,3; 25,3; 18,6 на 100000 населення в 1945, 1947, 1950 та 1953 роках відповідно. Маючи гарний рівень лікування туберкульозу, за даними 2012 року смертність в Англії становила 1 на 100000 населення. Але на початку стрептоміцинової ери далеко не кожен хворий мав можливість отримати належне лікування. Так, за даними Канадських статистичних служб, в 1948 році лише 7,2 % хворих отримували стрептоміцин. Та до 1953 року цей показник підвищився до 77 %. Спостерігаючи такі дані, можна сказати, що поява стрептоміцину зменшила смертність від туберкульозу майже в двічі, не кажучи про те, скільком людям подарувала радість здорового життя. Отримавши такі та інші подібні дані, професор Каролінського інституту Нанна Шварц висунула кандидатуру Зельмана Ваксмана, як персону, що зіграла головну роль у відкритті стрептоміцину, на здобуття Нобелівської премії.

З 1945 по 1953 рік Зельман Ваксман опублікував 9 книг, в яких йшлося про мікробні організми, актиноміцети й антибіотики. Серед них: “Мікробний антагонізм та антибіотичні субстанції” 1945 року, “Стрептоміцин – його природа та практичне застосування” 1949 року, “Актиноміцети. Їх природа, поширеність, діяльність та значущість” 1953 року, та інші. В 1949 році Зельман Ваксман запропонував створити Інститут Мікробіології на базі Раджерського університету. В 1954 році формування підрозділу було завершено, і на честь відкриття відбулося посвячення та урочистий симпозіум, в якому взяли участь багато видатних мікробіологів. Інститут існував за рахунок

80-відсоткових гонорарів від стрептоміцинового патенту, які віддавав університету. Зельман Ваксман був першим його директором. 2Серед його послідовників були такі вчені: Дж. О. Лампен, Д. Прамер та Джоакім Мессігн, що головує закладом з 1988 року й понині. Зараз інститут проводить дослідження з приводу мікробної молекулярної генетики, розвитку молекулярної генетики, молекулярної гене- тики рослин та структурної та обчислювальної біології. В 1951-1952 роках Ваксман проводив роботу з антибіотиками та був задіяний в будівництві інституту мікробіології. 23 жовтня 1952 року Каролінський інститут сповістив вченого про присудження йому Нобелівської премії. Як до, так і після вручення найвищої світової нагороди вчений невтомно працював. До вручення премії Ваксман видавав майже всі свої роботи в співавторстві з колегами та учнями, та після премії вчений звучав одноосібно. Його досягнення вже давно стали надбанням усього людства.

Будучи всесвітньовідомим вченим, Зельман Ваксман продовжував працювати в напрямку досліджень, відвідував різні країни, спілкувався з багатьма вченими. В 1954 році він написав та видав власну автобіографічну книжку “My Life with the microbes”, яка потім була перекладена багатьма мовами та видана в різних країнах. За все життя Зельман Ваксман отримав 36 різних медалей, серед яких: Медаль двохсотріччя Прінстона в 1946 році, Медаль академії охорони здоров’я, Рим та Медаль Академії медичних наук, Гранада – в 1950 році, Медаль Папи Пія XII, в 1950 році, Медаль Левенгука Нідерландської академії наук в 1951 році, Медаль Бразильського Червоного Хреста в 1963 році, Медаль Рудольфа Вірхова від Медичного Суспільства Нью-Йорка в 1965 році, та багато інших. Також вчений отримав 26 різних премій та нагород, серед яких найвідоміша – Нобелівська премія в 1952 році, а також став кавалером 4 орденів, таких, як: Орден почесного легіону, Франція – в 1950 році, Орден Зірки Сонця, що Сходить, Японія – в 1952 році, Орден Великий Хрест суспільної охорони здоров’я, Іспанія – в 1954 році та Командорський орден Південного Хреста, Бразилія – в 1963 році. Всього вчений отримав 66 різних нагород по всьому світі.

Ваксмана характеризували як «мудру, по-батьківськи турботливу людину», що заряджав своїх колег і студентів ентузіазмом. Після виходу в 1958 році на пенсію з університету в Рутгерсі він продовжував писати статті і читати лекції про антибіотики в різних містах Америки, залишаючись головою американських учених, що займалися мікробіологією ґрунту

Помер Зельман Ваксман 16 серпня 1973 року в Вудс-Холі, Масачусетс, США. Вченого пам’ятають і шанують скрізь. На його честь влаштовують різноманітні конференції, читання. 22 липня цього року світ відзначає 127 річницю з дня народження Зельмана Ваксмана.

Після ґрунтовних архівних досліджень, 23 вересня 2003 року біля Ваксманівської криниці у Новій Прилуці відкрили пам’ятний знак про народження Нобелівського лауреата. В церемонії взяли участь керівники Вінницької області та син нобеліанта – Байрон Ваксман. Серед інших Ваксманських місць – місце будинку Ваксманів, старої базарної площі, єврейської школи, а також єврейське кладовище і могили розстріляних, серед яких вчителі та далекі родичі вченого.

Зельман Ваксман був Президентом Фонду з 1951 по 1969 рр. Потім його змінив син Байрон Ваксман (1970 – 2000 рр.), Видатний імунолог, який зараз є віце-президентом фонду. Байрон Ваксман пройшов шлях дослідника в Массачусетському Центральному госпіталі, професора в Медичній школі Гарвардського та кафедри мікробіології Єльського університетів. Будучи пенсіонером, Байрон і зараз консультує співробітників лабораторії розсіяного склерозу в Гарвардському університеті, редагує наукові статті та читає наукові лекції.

Внучка Зельмана Ваксмана Nan Waksman Schanbacher є віце-президентом і главою адміністрації, а його онук Peter Waksman – членом адміністрації Фонду мікробіології.

Нен давала інтерв’ю у 2012 році журналістам і розповідала,що пам’ятає дідуся в строгому костюмі, завжди при краватці, правда, часто зі слідами кухні, де він сам готував котлети.

Виявляється, у З. Ваксмана був глибокий інтерес до іудаїзму, хоча, на думку внучки, він не був релігійною людиною. Він успішно допомагав Ізраїлю не тільки у створенні родючого грунту, але і в будівництві кількох університетів.

Внучка чудово пам’ятає, які газети читав дідусь, які книги були в його бібліотеці. І яким він був втомленим, особливо в останні роки.

3Згадує Ваксмана і син – Байрон: «Батько розповідав, як у Прилуках почав вивчати Біблію і Талмуд. Моя мама була з глибоко віруючої сім’ї. Кожну п’ятницю – священний для євреїв день – вона діставала з комода святковий посуд, частувала нас кошерними стравами. Мама була відомою в той час співачкою. Вона співала в хорі канторів в Нью-Йорку, любила влаштовувати в будинку музичні вечори, на які приходили вчені, дипломати, художники, музиканти. Батьки ходили в театр, але у тата, як кажуть, було «жерстяне вухо», тому на концертах він часто засинав. Зате вдома, в саду, де росло багато чудових квітів і дерев, батько перетворювався. Якось він зізнався, що садівництво – його улюблене заняття і не існує для нього відчуття більш приємного, ніж те, коли береш в руки жменю землі. До речі, це відчуття з’явилося у нього ще в Прилуках. Батько завжди стверджував, що із землі прийде спасіння. Ці слова виявилися пророчими. Адже саме «із землі» він зміг отримати стрептоміцин, який врятував мільйони людей».

Земляки Зельмана Ваксмана пам’ятають великого мікробіолога. Завдяки зусиллям завідувача кафедри туберкульозу Вінницького національного медичного університету ім. Н.І. Пирогова професора В.А. Кучера, у Вінницькому музеї створена експозиція, присвячена Зельману Ваксману, а одна з вінницьких вулиць названа його ім’ям. Рішенням Прилуцького сільради кілька років тому одна з вулиць рідного села Зельмана Ваксмана названа його ім’ям.

ВИСНОВКИ

Я обрала саме цю тему дослідження, тому що вважаю, що Зельман Ваксман є людиною, яку просто не можна лишити осторонь. Це людина, якій весь світ завдячує за відкриття стрептоміцину – першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу. За це він отримав Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини (1952).

За своє життя він зробив чимало корисних для суспільства справ: заснував Інститут мікробіології і став його директором (1949), створив цілу групу антибіотиків, є автором багатьох книг, зокрема, «Моє життя у світі мікробів», «С. Виноградський», «Життя бактеріолога   В.М. Хавкіна».

Зельман Ваксман – американський вчений – виходець з України, який заслужив право називатися «одним з найвидатніших благодійників людства».

На мою думку, в українців, тим більше вінничан, є всі підстави пишатися таким співвітчизником і жалкувати про те, що на батьківщині йому дуже мало було віддано за життя і прктично зовсім нічого – після смерті.

Список використаних джерел та літератури:

Кучер, В. А. Зельман Абрахам Ваксман. Життя. Натхнення. Слава. [Текст] / В. А. Кучер // – Вінниця: Континент-прим, 2005. – 294 с.

Time Line of TB in Canada. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.lung.ca

History of Waksman Institute of Microbiology. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.waksman.rutgers.edu

Чекман І. С. «Україно, обітована земле мого серця!» Нобелевські лауреати – вихідці з України. // Вісн. НАН України. – 2006. – № 10. – С. 44-53.

5. Віталій Абліцов «Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті» – К.: КИТ, 2007. – 436 с.

р

Мельник Наталія Миколаївна

викладач соціальних дисциплін

Вінницький технічний коледж

м. Вінниця

Україна

апв

Коваль Лілія Миколаївна

студентка групи 3ЕП1

Вінницький технічний коледж

смт. Шпиків

Тульчинський район

    Вінницька область

Україна